Вперше ідея фармацевтичної опіки виникла на початку 90-х років ХХ століття у країнах Північної Америки (США і Канаді), а пізніше поширилась на країни Європи. Засновниками фармацевтичної опіки у світовій практиці охорони здоров’я є Стренд і Хеплер. Сам термін «фармацевтична опіка» виник і став використовуватись у середині 90-х років ХХ століття, але вперше був сформульований і прийнятий у Токійській Декларації на конгресі Міжнародної федерації фармацевтів. Фармацевтична опіка передбачає активне залучення провізора (фармацевта) до керування процесом фармакотерапії. У сучасній охороні здоров’я розширення професійної орієнтації провізора (фармацевта) належить до найбільш важливих завдань. Суть цієї нової діяльності сформульована Європейською Комісією у формі наступного офіційного твердження: «Фармацевти відіграють ключову роль у наданні допомоги, порад та інструкцій членам суспільства при потребі самостійного застосування лікарських засобів, а також у випадках, які належать до медичної допомоги». 
Практичне значення фармацевтичної опіки полягає у проведенні комплексу заходів, які пов’язані  з  індивідуалізацією  фармакотерапії  і  спрямовані  на  безпечне, раціональне  і  ефективне  використання  лікарських  препаратів, внаслідок одночасного     професійного     спостереження     і     керування    процесом фармакотерапії лікарем і провізором.